Історія української культури

Історія української культури

Історія української культури є нормативною дисципліною в системі вищої освіти України. Курс включає аніліз сутності та основного змісту культури, специфіку українського типу культури, етапів розвитку української культурологічної думки в контексті загальноєвропейської культурної традиції, генезу та основні етапи розвитку української культури та її роль в утвердженні національного буття та державності українського народу.
У першій темі культура розглядається як системний спосіб людського буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу і до самих себе. Здійснюється класифікація існуючих підходів до визначення культури, розкривається її сутність, структура та основні функції.
Розкриваються основні параметри національного типу культури. Специфіка українського типу культури розглядається під кутом зору детермінації її формування та розвитку географічним чинником та через особливості українського менталітету.
У другій темі розкривається формування загальноєвропейської культурної традиції в погляді на культурний розвиток людства. Основна увага сконцентрована на культурологічних концепціях ХІХ-ХХ ст.
При розгляді основних етапів формування та розвитку культурологічної думки в Україні простежується характер західноєвропейських ідейних впливів та особливості їх сприйняття українськими мислителями.
У третій темі розглядається етнокультурна передісторія української людності, автохтонні та міграційні джерела української культури. При розгляді світових домінант у формуванні української культури розкривається складний процес діалогу східнослов’янської міфоепіки з візантійським християнством.
Проаналізовані культурні наслідки християнізації Русі в галузі права, освіти та мистецтва.
У четвертій темі характеризується Ренесанс як великий переворот у системі цінностей європейців та його відбиток в історії української культури. Особлива увага приділяється тим рисам гуманістичного руху в Україні які зближують його з північноєвропейським гуманізмом.
Простежується роль культурно-освітніх осередків у розвитку ренесансно-гуманістичного світогляду. Визначається вплив ідей Відродження та Реформації на розвиток української літератури і мистецтва.
У п’ятій темі аналізуються зміни уявленьпро співвідношення людини та світу в бароковій свідомості у порівнянні з добою Відродження . Образ світу в бароковій свідомості розглядається як проекція реалій українського життя другої половини XVII ст.
Особлива увага приділяється ролі Києво-Могилянської академії як головного осередку культурного життя Україні. Розглядається її значення як провідного навчального закладу, європейського центру науки, її роль у формуванні філософської думки слов’янського світу, становленні української літературної мови, формуванні літературної й поетичної школи.
Розглядається українське бароко як загальнокультурний стиль, який породжений новим світовідчуттям, його відмінності від західноєвропейського бароко та його прояви в окремих видах мистецтва.
У шостій темі характеризується романтизм як ідейний та художній напрямок в європейській культурі та його основні прояви. Особлива увага приділяється зв’язку романтизму з демократичними та національно-визвольними рухами.
Виходячи з цього, розкривається поняття національно-культурного відродження, простежуються особливості та періодизація українського національного відродження кінця XVIII–початку ХХ ст.. Розкривається діяльність головних осередків культурно-національного відродження. При розгляді розвитку науки і мистецтва простежується як їх здобутки сприяли пробудженню національної свідомості. При цьому велика увага приділена ролі Т.Г.Шевченка у розвитку культури.
В сьомій темі з’ясовується як радикальні зрушення в природному і соціальному середовищі породжують імперативи некласичного бачення світу та планетарний погляд на оточення. Простежується як ці зміни в світобаченні і світовідчутті втілюються в різних видах мистецтва. В цьому контексті розглядаються особливості сприйняття авангарду та модернізму українськими митцями в контексті радянської дійсності.
Виникнення постмодернізму розглядається як становлення нової культурної парадигми, як спроба виходу з новітньої кризи цінностей. Під цим кутом зору з урахуванням розбудови самостійної держави Україна розглянуті основні проблеми розвитку сучасної української культури.
Визначаються основні завдання на шляху культурного реформування України та напрямки її соціокультурної інтеграції в світовому просторі.